Україна як суверенна й незалежна держава має власні національні державні символи.
Державні символи – закріплені в законодавстві країни офіційні знаки, чи звукові вираження, що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного або історичного характеру і символізують суверенітет держави.
Відповідно до статті 20 Конституції України (1996р.) державними символами України є Державний герб України, Державний прапор України і Державний гімн України.
Герб (від німецького Erbe – спадщина) – це художньо-графічний символ держави, міста, роду, окремої особи.
Кожний елемент герба – об’єкт, символ, фігура – має бути чітко визначеним і сталим. В герботворенні використовувалась гама кольорів: червоний, синій, зелений та чорний; і два метали (золото та срібло). Кожна барва несе своє змістове навантаження. Золото (жовтий колір) символізує щедрість Божу, шану, багатство; срібло (білий колір) – мудрість, тиху радість; червоний – право, силу, мужність, хоробрість, любов; синій – славу, честь, вірність, щирість, мир, безпеку; зелений – свободу, надію, сподівання, милість Божу, здоров`я; чорний – постійність, скромність, спокій, смерть. У Західній Європі герби поширилися в ХІ – ХІІ ст. у період хрестових походів.
Прапор – полотнище певного кольору чи поєднання кольорів, часто з певним зображенням, прикріплене до держака чи шнурка; є офіційною емблемою держави, символом її суверенітету.
Державні й національні прапори здебільшого поєднують два або декілька кольорів, які відображають органічну гармонію народу з його землею, природою, світоглядом, багатством тощо.
Гімн (від грецького Гίμνοσ – похвальна пісня) – це урочистий, величний музично-пісенний твір, виконання якого пов’язане зі офіційними державними заходами, військовими парадами, політичними подіями, церковно-культурними ритуалами тощо.
Нарівні з гербом і прапором гімн символізує державу і є одним з атрибутів державності країни.
Державний герб України
Українська державна символіка, – як у скіфських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР – відображує традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства . Ключем до її розуміння є чільний її символ , нині відомий під назвою «Тризуб» .
Перша літописна згадка про тризуб як про великокнязівський знак стосується ХХст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича, відоме сьогодні як знак Рюриковичів. Згодом цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича, де з одного боку портрет володаря, а з іншого -тризуб.
Більшість дослідників української символіки вважають, що термін «тризуб» увів до вжитку ще у ХУІІІ ст. російський історик М. Карамзін стосовно гербового знака на срібляниках і золотниках Володимира та його наступників. Вітчизняні літописці, давньоукраїнська література ХІ – ХІІ ст. назву тризуба не наводять. А от давньогрецька література іменує його триденсом.
Існують найрізноманітніші трактування тризуба: скіпетр скіфських царів, норманський сокіл, стилізована квітка (трисвічник), схематичне зображення слова «воля», емблема сокири чи колоса, символ влади над трьома світами (небесним, земним, підземним). Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду й Життя). Тож тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі Волинському, його зображення знайдено на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни, на надгробку св.Еріка у Швеції та ін.
Тризуб на час прийняття Руссю християнства був настільки популярним, що хрест довелось об`єднати з ним в один знак, для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих Золотих воріт , на маківках Володимирського собору (де тризуб уже ледь помітний).
Кожен символ ставить акценти на різних аспектах світобудови , графіка кожного знаку лаконічна чітка і промовиста. Якщо хрест концентрує увагу на значимості для світобудови третьої сили, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови, так і троїстість полум`я – енергії , принцип вогню і поступу.
Археологічні знахідки тризуба на українських землях датують першим століттям нашої ери, однак деякі вчені вважають, що цей знак бере початок ще з часів трипільської культури (5 – 3 тис. років до н. е.).
У прямих предків сучасних українців – слов`янського племені полян, званих також «русь» і «сколоти», як і у їхніх попередників, панувала три компонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від трьох братів, що «сіли» на трьох київських горах. Вершники полянрусів, київські князі, так само як і царі скіфів, карбували на своїх монетах знак Трійці – Тризуб.
Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має на Україні і широку естетичну функцію та функцію оберегу.Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так у рукописних текстах книг,на монетах і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді.
Культ тризуба в орнаментуванні українських рукописів зникає, на жаль, у XVIIст. разом із заміною рукописів друкованими книжками . Однак у народному побуті найменш денаціоналізованих, гірських районів України він живе й досі. Так у Карпатах, під Різдво чи Йордань, селяни деяких сіл донедавна малювали на своїх хатах споконвічні магічні знаки тризуба .
Центральною Радою під головуванням М. Грушевського 22 березня 1918 року тризуб на синьому тлі був схвалений як державний герб УНР. Тризуб залишився державним Гербом України за гетьмана Павла Скоропадського й УНР часів Директорії.
19 лютого1992р. Верховна Рада України визнала золотий тризуб на синьому тлі малим Державним гербом.
Державний Герб — це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. В Конституції сказано, що великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний герб України). Зображення Державного Герба розміщується на печатках органів державної влади, державного управління, судових органів, грошових знаках і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ тощо.
17.07.2009 року на засіданні Уряду, що проходив у відкритому режимі, схвалено проект Закону «Про Великий Державний Герб України».
clip-image0010.jpg
Опис Великого Державного Герба України
Великий Державний Герб України – є символом новітньої Української Держави, який фокусує в собі головні стани її становлення та багатовікового розвитку й слугує втіленням провідної національної ідеї – ідеї соборності українських земель та їх демократичного республіканського устрою.
У синьому щиті золотий Знак Княжої Держави Володимира Великого – малий Державний Герб України; над щитом – пурпурово-золотий намет у вигляді рослинного орнаменту; обабіч – щитотримачі: праворуч – золотий коронований лев, ліворуч – козак з мушкетом; під щитом – стрічка у національних кольорах та золоте колосся пшениці, переплетене з кетягами калини.
Символіка фігур:
У синьому щиті знак Княжої Держави Володимира Великого – малий Державний герб України.
Козак з мушкетом – герб Війська Запорізького (ХVI-ХVIII ст.) усвідомлений за козацької доби як державний та національний («Герб Нації») вивершує ідеали повновладдя народу, свободи, християнської любові, братерства та демократії.
Золотий лев – герб Галицько-Волинської держави, що по Київській Руси успадкувала державницьку традицію, головний геральдичний символ західноукраїнських земель, які у XIX-на поч. XX ст. відігравали роль одного з центрів відродження національного та державного життя.
Щитотримач і козак з мушкетом та золотий лев підкреслюють особливу значимість та роль згаданих державних утворень у визвольних змаганнях українського народу, які у різний час були охоронцями та спадкоємцями державницького життя Київської Руси, засвідчують його неперервність у різних правових формах, символізують історичне єднання державотворчих центрів Сходу та Заходу України.
Намет, представлений у вигляді рослинного орнаменту й стилізований під українське бароко, найвиразніше підкреслює національний колорит графічної композиції.
Золоте колосся пшениці переплетене з кетягами калини – є поетичним образом, ознакою щедрості та багатства української землі, символізує добробут України, миролюбність її народу.
Державний прапор України
Крім містичного знака – тризуба, українська державна символіка включає прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього (верхнього) і жовтого (нижнього) кольорів. За законами геральдики – це синьо-жовтий колір. У такому сполучені: синій колір – честь, вірність, щирість, мир, безкрайність неба, безпека, злагода; жовтий – щедрість Божа, український лан пшениці, велич, шана.
Ці кольори вперше з’явилися в 1410 р. на корогвах Галицько-Волинського князівства: на синьому полі був зображений золотий лев. В Галичині у ХІХ ст. синьо-жовті кольори були визнані національними. До цього слід додати, що домінування жовтого та блакитного кольорів (з різними тіньовими гамами) на прапорах України-Русі простежується з періоду прийняття християнства. Запорізькі козаки мали мирний жовто-блакитний прапор. Подекуди українські патріоти віддавали перевагу малиновому та червоному кольорам. Сині й жовті кольори присутні у витворах мистецтва (мініатюри, прикраси), у гербах українських земель, міст і старшинських родів. Жовті та блакитні барви зустрічаються на прапорах і поховальних прикрасах ремісників і селян. У ХУІІІ ст. ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського козацьких полків. Блакитні жупани й жовті свити носили учасники гайдамацького руху. Синьо-жовті козацькі знамена зображені на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» І.Рєпіна, консультантом якого був Д.Яворницький, та на знаменитому полотні М.Івасюка «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ в 1649 році».
Наведені факти переконливо свідчать, що синьо-жовті поєднання кольорів великою мірою використовували у козацько-гетьманську добу. У 1848 р. у Львові синьо-жовті прапори прикрашали будинок, де відбувся з’їзд українських учених. Їх порядок не був одразу усталеним, однак на зламі ХІХ-ХХ ст. утвердився жовто-блакитний прапор. Особливого розмаху процеси використання жовто-блакитного прапора набули під час 50-х роковин від дня смерті Т.Шевченка. У період 1917 – початку 1919рр. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні й більшовики. З 22 березня 1918р. з деякими змінами жовто-блакитний прапор використовувався в УНР та Української держави П. Скоропадського, в Західноукраїнській Народній Республіці, як державний прапор Карпатської України, а також українськими центрами на еміграції. У 1949 р. Українська Національна Рада за кордоном вирішила, що до остаточного встановлення державних емблем незалежною владою України національний прапор є блакитно-жовтим.
Вже 4 вересня 1991 р. над будинком Верховної Ради України з’явився національний синьо-жовтий прапор. Такий же стяг піднімався під час візиту Голови Верховної Ради України Л.М.Кравчука до США і Канади у вересні – жовтні 1991р.. 28 січня 1992р. Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор Державним прапором.
Державний Прапор — це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру. Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів:
верхня смуга — синього кольору, нижня — жовтого. Співвідношення ширини прапора до його довжини — 2:3. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо.
Публічний глум над державними символами України карається у встановленому законом порядку.
Державний гімн України
Законодавством України закріплена музично-поетична емблема держави. Мелодію українського національного гімну Ще не вмерла Україна (музика Михайла Вербицького) затверджено як мелодію Державного Гімну України. З метою уточнення тексту гімну (слова до нього написав відомий український поет, етнограф і фольклорист Павло Чубинський ще у 60-х роках ХІХст.) відповідно до сучасних реалій було створено Державну комісію з підготовки і проведення конкурсу на кращий текст гімну України. Державний Гімн як офіційний символ держави виконується на початку офіційних зустрічей на високому рівні, під час прийняття військової присяги, спортивних змагань.
У ХІХ ст. за браком гімну українці співали „Многая літа”, пісні і вірші „Дай, Боже, в добрий час”, „Мир вам, браття, всім приносим”, „Заповіт” Т.Шевченка, молитву „Боже, Великий Єдиний” та інші твори. Мелодію, відому нині всьому світові під назвою „Запорозький марш”, українці також вважають своїм гімном.
Народження вірша „Ще не вмерла Україна” пов’язане з вечіркою на одній з київських квартир у 1862р., на якій група прогресивно настроєної молоді, взявши за основу польський гімн, створила за його зразком текст. Брали участь у колективному творчому процесі поет Микола Вербицький і Тадей Рильський, батько видатного українського поета. Та найбільше – Павло Чубинський, авторство якого було всіма визнане і під чиїм іменем пісня стала поширюватися по Україні. Твір відразу здобув популярність серед молоді, його співали на мотив сербського гімну. Через рік вірш нелегально переправили з Києва в Галичину і опублікували у львівському журналі „Мета” (№4, 1863р.) разом з віршами Тараса Шевченка. Це стало причиною, що досить довго текст „Ще не вмерла Україна” приписували Шевченку.
Поетичний твір швидко розійшовся серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Музику до нього написав західноукраїнський композитор композитор і диригент Михайло Вербицького – спершу для солоспіву, а згодом для хору. Крім М.Вербицького, музику на слова П.Чубинського писали й інші українські композитори, зокрема Кирило Стеценко. Найбільш усталений та канонізований текст пісні подала газета „Літературна Україна” 2 серпня 1990р.
Як національний гімн „Ще не вмерла Україна” визнавали І.Франко, Леся Українка, інші громадсько-політичні діячі, трудові українські громади в різних куточках світу.
15 січня 1992р. на засіданні Президії Верховної Ради України було розглянемо питання про Державний гімн України. Вирішено затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музики якої є М.Вербицький.
Державний Гімн — це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу. Державний Гімн України — це національний гімн на музику М.Вербицького. Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Слова Гімну затверджуються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Під державними символами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Характерними ознаками їх є те, що вони: 1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту; 2) мають загальнообов’язковий характер. Основою державних символів є державний суверенітет.